Виховання особистості в початковій школі "Побудуй себе сам"

  Перше вересня. Перший дзвінок. Перший день. Перша вчителька. Все нове і прекрасне для дитини, яка іде у перший клас. Та вона не чистий аркуш паперу, на якому учитель починає «писати» добрі риси характеру, правильні вчинки, бездоганну поведінку. Кожна дитина особлива, в неї вже почало формуватися уявлення про навколишнє життя.

Важливо, щоб учитель не почав все «розбивати» і «перебудовувати», а продовжував виховувати особистість та ще й так, щоб учень був «будівельником» у цьому процесі. Вчитель же непомітно направляє в необхідне русло. Школяр повинен бачити, що в нього є свобода вибору, але і усвідомлювати, що кожен вчинок тягне за собою певні наслідки.

   Назвавши свою доповідь «Побудуй себе сам», я хочу сказати, що ніхто не знає дитину краще, ніж вона сама, головне допомогти їй знайти у собі найкраще і повністю розкритися. Для цього всю виховну роботу поділяю на чотири етапи.

1.    Становлення дитини як учня.

2.    Включення в шкільне життя.

3.    Активна участь в позакласній роботі.

4.    Самостійний добір матеріалів, пропозицій щодо проведення виховних заходів. Вчитель в ролі помічника.

                        1 етап. Становлення дитини як учня.

   Як можна виховувати особистість не знаючи дитини. В першу чергу вивчаю учня. Найпростіший спосіб – розмова. З дітьми треба говорити, їх треба слухати. З розмови можна зробити висновки про виховання вдома, стосунки з батьками, поглядами на життя.  По-друге – бесіди з батьками, вони показують лінію спілкування з їх дітьми. По-третє – вивчення домашніх умов проживання дітей. Вивчивши учня, можна приступати до корегування поведінки в класі.

   В перший клас приходить дитина, яка не розуміє чому треба сидіти рівно за партою, заходити до класу з першим дзвінком, і чому не можна пожувати булочку чи жувальну гумку під час уроку. Як їй пояснити, що у школі треба дотримуватись певних правил? Тим більше останні роки вимальовується цікава тенденція: коли заходить чужа людина у клас, учні починають робити все навпаки, викладають на поверхню всі негативні риси характеру. Починати треба з власного прикладу. Всім відомо, що маленькі діти стараються у всьому наслідувати вчителя. А правила для учнів можна вивчити через гру чи змагання. Найперше треба встановити строк змагання (наприклад, тиждень чи місяць) і тему (визначається з проблем класу). Тематика моїх ігор: «Хто краще сидить на уроці», «Хто тихше іде до їдальні», «У кого чистіша форма». Всі діти хочуть бути кращими, розумнішими. Щоб результат змагань був стійким, його потрібно завершити нагородженням переможців. Це можуть бути медальки, грамоти, кольорові малюнки, тощо. Обов’язково має бути своєрідна церемонія нагородження з оплесками і похвалами. Учень має відчути значущість своїх вчинків, а не залишитися з почуттям розчарування.

                       2 етап. Включення в шкільне життя.

   Починаючи з другого класу учні починають брати участь у різних виставках, конкурсах, готувати з учителем позакласні заходи. З кожною зробленою справою виробляється почуття успіху, виникає бажання зробити ще і ще багато цікавого. Діти стають активними і впевненими в своїх силах. Доказом цього є колективно складена казка «Кохання феї», яка була мною записана у віршованій формі і використовувалась у трьох позакласних заходах. Діти, окрилені успіхом, захотіли виступити до дня Святого Миколая. «Свято солодощів» готували разом: збирали реквізит, самі ліпили корони.

   Головне завдання вчителя на цьому етапі не відмовляти учням, а навпаки, всіляко заохочувати їх.

                  3 етап. Активна участь в позакласній роботі.

   Всі вчителі хочуть, щоб їхні учні були активними в позакласний час. Першим кроком до цього є побудова виховних заходів на життєвому досвіді дітей. Безперечно, ми впродовж року повинні працювати за складеним виховним планом, але завжди виникають проблемні ситуації, які треба обов’язково вирішити. І тут вже мало прочитати лекцію чи провести бесіду. Треба створити проблемну ситуацію і показати дітям їх помилки. Такою проблемою в третьому класі стала поведінка дітей в лісі під час екскурсії. Учні категорично не хотіли зібрати за собою сміття, кидали його в гущавину за спинами вчителів. Мною був складений виховний захід «Чому не можна засмічувати природу?». Діти з боку побачили себе, коли смітили в лісі, побачили фотознімки, зроблені в нашому лісі (це видовище потрясло всіх). Звичайно, не можна сказати, що всі діти змінилися, але більшість задумалися над цією проблемою. А щоб перевірити результат проведеного заходу, третьокласники пригостили всіх присутніх цукерками. Для чого? Щоб подивитися, куди подінуться папірці від них. Цей експеримент закріпив набуті знання. Крім цього нами був організований місячник під назвою «Збери кругом себе сміття» і нагородження найактивніших учнів.

                4 етап. Самостійний добір матеріалів, пропозицій щодо проведення виховних заходів.

   На цьому етапі уже можна поступово відучувати учнів від нагород, пояснюючи, що ми працюємо для себе, для душі. На власному досвіді я побачила, що це не знижує активності учнів, а навпаки, активізує їх. Діти бачать, що їхня думка враховується, вони самостійно вносять деякі корективи в виховний процес, стають відкритими і чесними з учителем. Прикладом цього є підготовка виховної години «Про шкідливі звички». Дітей турбувало, що їх батьки курять.

   Доказом активності четвертокласників є підготовка аж трьох виховних заходів: «Новорічна сценка», конкурс до 8 Березня «Нумо, хлопці!», «Прощання з початковою школою», де майже половина матеріалу була зібрана учнями.

   Про ефективність кожного методу судять за результатом.

                                              Результат.

1.     Самостійність, активність та відкритість учнів.

2.    Звання «Кращий клас року серед початкових класів» отримували два роки підряд (3 і 4 клас).

3.    Повна готовність до п’ятого класу, про що свідчить класний керівник і вчителі основної школи.

   Зазначу своє особисте досягнення. Це друк мною складеного виховного заходу «Урок гарної поведінки» в журналі «Розкажіть онуку» (Лютий, № 3-4’2009, с.81)