Валентина Вздульська «Горобине Різдво»

                          Конспект уроку з літературного читання  

                                                           3 клас

Мета: Продовжити знайомство учнів з творами сучасних авторів, викликати бажання їх читати. Перевірити рівень сформованості читацьких навичок учнів; розвивати образне мислення, творчу уяву учнів; виховувати бажання творити.

Обладнання. Презентація.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Мовленнєва розминка

Ці – ці – ці – прилетіли горобці.

Ята – ята – ята – в них малі крилята.

Ать – ать – ать – гороб’ята цвірінчать.

Ну – ну – ну – нам принесли новину.

III. Перевірка домашнього завдання

Учні  переказують казку В.Скомаровського «Чому вода в морі солона?» своїми словами.

IV. Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми і мети уроку

Мине Андрія, Миколай
малечу обдарує,
настане січень-снігограй —
і люд заколядує!
Чужі зрідняться, як братове,
Бо втішить всіх Різдво...
(Христове)

— Що ви знаєте про Різдво?

 — Сьогодні ми прочитаємо казку Валентини Вздульської «Горобине Різдво».

Учні висловлюють припущення, про що буде йтися у казці.

V. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу.

Короткі відомості про В. Вздульську

Народилася 29 серпня 1983 року в місті Фастів на Київщині. Вищу освіту здобула в Національному університеті «Києво-могилянська Академія».

Як дитяча письменниця, дебютувала оповіданням "Горобине Різдво" у збірнику "Казки Різдвяного ангела" (Свічадо, 2008).

В листопаді 2011 року разом із дитячою письменницею та дослідницею дитячої літератури Оксаною Лущевською заснувала блог про дитячу літературу "Казкарка", в якому публікувалися огляди найцікавішої дитячої літератури світу. У липні 2016 року "Казкарка" зливається з культурно-видавничим проектом "Читомо".

1.     Опрацювання казки.

   Горобці Чуб, Стрибун та Ловивітер були справжніми друзями. Тому, коли розбишака Цвірінькало прогнав їх із піддашшя, друзі вирішили разом шукати нову домівку. Було це у переддень Різдва.

   Вже починало сутеніти, пустився сніг, а пташки так і не знайшли собі нової оселі. Ледь живі від утоми, Чуб, Стрибун та Ловивітер нарешті зупинилися далеко за селом, аж біля якогось хутора. Тут стояли бідні старі хатки, а за ними розкинулися ліс і поле. Втомлені, голодні, налякані горобці посідали на кущ бузку, що ріс під вікном старої хижки, вікна та двері якої були забиті навхрест дошками. Напевне, тут уже давно ніхто не мешкав – ні люди, ні тварини.

    Незабаром снігопад переріс у завірюху, тож у Чуба, Стрибуна й Ловивітра зовсім змерзли лапки та дзьобики. Друзі нашорошили пір’ячко, притулилися один до одного поближче і так мовчки тремтіли від холоду.

Минула якась година.

  

Стрибун прокинувся, розплющив оченята-намистинки і струсив з голови шапку снігу. На мить завмер, а тоді почав будити друзів. Хтось прочинив двері хатинки. Із них, немов зі скрині, наповненої зірками, лилося тихе срібне світло. Таке гарне, що не можна було відвести погляду, і таке сумне, що хотілося плакати. Найсміливіший із друзів Ловивітер підлетів до дверей і, зачепившись лапками за стріху, звісився з неї та зазирнув усередину. Йому аж дух забило…

   На холодній долівці покинутої хатки лежала дивна істота. Така прекрасна, що засліпило очі. Вона була схожа на людину, що впала долу й не може підвестися. Але було у цій прекрасній істоті щось і від птаха – могутні крила.

– Та це ж Ангел! – здогадався Ловивітер.

– Так, – почулось у відповідь, хоча срібну тишу ніби й не порушив жоден звук. – Я Різдвяний Ангел!

– Але ж ти, здається, поранений, – цвірінькнув птах. Його погляд був прикутий до срібних крил, що безпорадно простелилися на долівці й не рухалися. Разом із ним на пораненого Ангела дивились іще дві пари наляканих очей – горобці Чуб і Стрибун залишили бузковий кущ і приєдналися до друга.

– У мене зламані крила, – ледь прошелестів Ангел.

– Як це сталося? – запитали горобці.

– Це зробила пітьма, яка огортає місто. Тут більше нікому не потрібне Різдво.

    І Різдвяний Ангел розповів горобцям свою історію.

На світанку, тільки-но зажевріло крайнебо, Ангел вирушив у довгу подорож із небес, аби нагадати людям радісну новину – от-от для світу народиться Спаситель. Коли Різдвяний Ангел дістався містечка, тут кипіла робота – всі готувалися до свята. “Як добре! – подумав він. – Люди готуються зустріти народження Царя”. І Різдвяний Ангел замислився: кому ж першому повідомити радісну звістку.

    “Ось господарі – натомилися за цілий день, ідуть додому зустріти Святвечір. Нехай першими дізнаються про народження Спасителя!” – вирішив Різдвяний Ангел. Але господарі в той час думали про щедрий стіл і м’яку перину. Їх не зацікавила Ангелова новина.

   “Ось господині – вони печуть, варять, прибирають, готуючись до свята. Повідомлю-но їм про народження Царя. Вони напевне зрадіють!” – сказав тоді Різдвяний Ангел. Але господині не почули голосу Ангела. Вони все пекли, варили й прибирали, аж поки разом із родинами посідали до святкового столу.

    “Ось діточки тішаться прикрашеною ялинкою. Напевне, вже не можуть дочекатися Різдва”, – подумав Ангел. “Христос народився!” – прошепотів він кожному на вушко. Але діти насправді просто чекали на подарунки, тому забули відповісти Ангелові як годиться: “Славімо Його!”

    “Невже в цьому місті не лишилося нікого, хто зрадів би народженню Спасителя? – зажурився Різдвяний Ангел. – Може, тварини зрадіють моїй новині, адже й вони схиляли голови перед маленьким Ісусом у яслах”.

Ангел побачив пташок, що обсіли годівничку. Він хотів наблизитися до них, аби повідомить і їм радісну звістку. Але нерозумна зграя подумала, що це чужий птах, який хоче відібрати у них їжу, і прогнала Різдвяного Ангела геть.

    Тоді Ангел злетів високо в небо й гірко заплакав. Тієї миті над містом знялася хуртовина. Темні хмари заховали всі зорі й світ огорнула пітьма. Не сніжинки, а скалки льоду сікли все довкола, замітаючи сліди і крижаним холодом пробираючись у всі шпаринки. Різдвяний Ангел відчув, як слабнуть його крила, як завірюха підхопила його і понесла у сніговій завії далеко в ніч. Срібні крила зробили останній помах, і знесилений Ангел, мов пір’їна, закружляв і впав на землю.

– Мене збудило ваше цвірінькання, – сумно посміхнувся до пташок Різдвяний Ангел. – Але це ненадовго… Скоро я згасну, як вогник.

    По цих словах горобці, зачудовані Ангеловою розповіддю, немов отямилися й побачили, що чарівного сяйва справді поменшало. Тепер замість яскравого світла у хатинці панував напівморок, а по закутках уже й зовсім залягла темрява, і тільки срібні крила Ангела ще виблискували останніми спалахами надії.

– Не вмирай! – вигукнув Чуб. – Нехай у нас немає хатинки і ми не можемо приготуватися до свята, але наші серця радіють народженню Спасителя!

– Як і тебе, нас гнали цілий день, – зацвірінькав Стрибун. – Та все одно ми найщасливіші горобці на світі, бо побачили справжнього Різдвяного Ангела й почули від нього радісну новину про прихід у світ Царя! Будь ласка, не згасай!

– Якщо це зможе тобі допомогти, ми віддамо тобі свої крила, – промовив Ловивітер. – Звісно, це не так вже й багато – горобині крила, але якщо ти зможеш летіти далі й звіщати радісну новину, то обов’язково знайдеш іще когось у цьому місті, хто зрадіє народженню Спасителя так само, як нині радіємо ми.

– Візьми їх, будь ласка! – попросили горобці, простягнувши до Ангела свої криленята.

Ангел всміхнувся, простяг руку і прийняв горобиний дар. Три маленькі горобчики помістилися на його ангельській долоні. Тієї миті темряву ночі прорізало сліпуче сяйво й усе довкола залив нечутий досі небесний спів. Пташкам засліпило очі, а пір’ячко на їхніх безкрилих тільцях поставало дибки – такий осяйний і величний був цей Різдвяний Ангел. У тому чарівному сяйві посланець Небес підвівся та розгорнув свої нові крила, які були ще прекрасніші, ніж колишні.

– Дякую! – велично пролунав його неземний голос.

    Враз завірюха стихла, і крізь проріху у хмарах серед нічного неба небувалим світлом засяяла Святвечірня Зоря. Матусі покидали свої каструлі й ополоники, татусі повскакували з-за столу, дітлахи відклали подарунки, попрокидалися тварини. Люди повибігали на ґанки, повиходили на балкони. Навіть розбишака Цвірінькало вистромив сердитого дзьоба з украденого гніздечка. Все живе з подивом дивилось у нічне небо.

– Христос народився! – промовив до них із небес Різдвяний Ангел.

– Славімо його! – відповів кожен у своєму серці.

    Але Чубові, Стрибуну й Ловивітру вже не довелося побачити ту Різдвяну Зорю, що її засвітив Ангел. Вірні друзі нарешті знайшли собі нову домівку – чарівний Сад, у якому ніколи не буває холодно й у якому в них виросли нові крила, такі ж срібно-осяйні та прекрасні, як у Різдвяного Ангела.

 1) Комбіноване читання казки (вчитель, учні).

— Хто є головними персонажами казки?

2) Словникова робота.

Чуб                            хутор                     намистинки

Стрибун                   хижка                     долівка

Ловивітер                нашорошили          пітьма

Фізкультхвилинка

3) Робота в групах.

Читання казки «ланцюжком».

4) Аналіз змісту казки з елементами вибіркового читання.

— Прочитайте зачин казки.

— Як звали горобців?

— Де посідали горобці?

— Які почуття викликало світло, яке лилося з хижки?

— Чим була істота схожа на горобців?

— Що це була за істота?

— Чому був поранений Ангел?

— Прочитайте, кому першому хотів розповісти щасливу звістку Ангел?

— Кому другому?

— Кому третьому?

— Кому четвертому?

— Що зробили горобці?

5) Характеристика дійових осіб казки.

6) Розповіді учнів про емоції, які викликала у них казка.

VІ. Підсумок уроку

— Яку казку ви читали на сьогоднішньому уроці?

— Чого вчить ця казка? Що ви візьмете для себе?

VII. Домашнє завдання

  Переказувати казку, або спробувати скласти подібну. Намалювати до неї малюнок.