Вулицями рідного села або Казка про пакет, який любив подорожувати

   Одного чудового сонячного дня на фабриці народився поліетиленовий Пакет.

Він був блискучий, гладенький з красивим малюнком. Виробники стверджували, що створили його з найкращих матеріалів. Він і сам бачив , що його братів робили з … безбарвного газу! Люди чаклували, чаклували, і з газу утворювався білий, схожий на віск продукт. Він був еластичний, не пропускав воду і запахи.

- У такого гарного Пакета має бути таке ж гарне життя. – думав він.

     Потім його та інші пакети мільйонами склали на складі. А пакет все думав : « І що буде далі?».

     Зайшли на склад люди і почали вантажити пакети в машини. «Ура! Я їду подорожувати!» - і вискочив на самий верх коробки, щоб бачити, куди його везуть.

      Їхали вони довго, а може ні, але він побачив табличку «Ділове». «Десь тут я буду жити» - з радістю думав Пакет. Та його настрій іноді трішки мінявся, бо на березі річки чи на краю дороги бачив щось, схоже на нього. «А, мені здалося...» - відганяв від себе погані думки і знову радів подорожі.

       Машина зупинилася біля магазину, що на вулиці Гагаріна. Разом з іншими товарами Пакет занесли в магазин. Як тут було гарно! Всі продукти в кольорових упаковках. Деякі у прозорих пакетах, але так було ще краще, бо добре було видно їх вміст. Всюди було чисто і прибрано. Лише у кутку стояла коробка з сміттям і звідти жалісливо дивилися непотрібні упаковки. «Чому вони такі сумні? Напевно їх теж чекає щось цікаве, а вони не знають про це.» - якось зверхньо подумав Пакет.

     Ішли дні. Пакету вже досить надоїло висіти в магазині і він думав, коли вже його куплять. В магазин прийшла Лілія Миколаївна, накупила продуктів і щоб їх віднести додому, купила Пакет.

      Наступного дня Лілія Миколаївна поклала в Пакет зошити і пішла на роботу до школи (вона працює вчителькою). Там він вперше побачив багато дітей. Учні були охайні, чисті, ввічливі. «Ці діти ніколи не скривдили б мене» - радів Пакет. А якою була його радість, коли одна з учениць попросила вчительку позичити їй Пакета. Подорож продовжувалася. Він бачив чисті вулиці, із задоволенням насолоджувався життям. Хоча по дорозі його трішки пом'яли, він не звертав на це уваги.

     Ще багато було у нього пригод. Пакет зичили іншим учням. Носили у ньому бутерброди, одяг, м’яч, іграшки. Але щоразу він радів новій пригоді.

      Одного разу він звалився з-під парти на підлогу. Ніхто цього не помічав, дехто пробігав через нього. Це було боляче і дуже неприємно. Добре, що Лілія Миколаївна попросила учнів підняти його. «Життя продовжується» - уже не так весело подумав Пакет.

     Та заключна пригода була ще попереду. Його взяв учень, який жив на лівому березі Тиси. «Я побачу річку. Оце пригода» - знову прокинулася радість в його душі.

      Хлопчик був не дуже чемний. Він спочатку уявляв, що Пакет футбольний м’яч і ударяв по ньому ногами. Потім, що це парус на кораблі. Через хвилину це була повітряна куля, яку раз…і підхопив вітер. «Я лечу! Я лечу!». І Пакет летів, летів над річкою. Коли спустився на воду, то течія понесла його вниз. «О, тепер я пливу. Я човен».

      Плив він недовго. «Човен» прибило до берега. «Нічого. Перепочину і далі до пригод» - думав собі. Коли радість від пережитого втихла Пакет подивився навкруги … і зрозумів, що бачив з машини, коли лише розпочинав свою подорож… Своїх родичів, таких же пакетів. «Але це ще не кінець. Ще будуть пригоди» - він був у розпачі. Та пригод не було.

      Якби він був рослиною чи твариною, то з нього утворився б перегній і він приносив би користь людям, іншим рослинам і тваринам. Якби був з паперу, то за рік повністю розчинився б в природі. А так…Пройде тисяча років, а він все лежатиме на березі річки. А може то буде вже не річка, а зловонне болото.